ПРОКРУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прокрути́ти. З одного боку [коридора], десь далеко-далеко в куточку вгорі, блимало невеличке кругле віконце, ніби прокручене свердлом-лопатнем у товстій стіні (Н.-Лев., VII, 1966, 11); — Ти березового соку не хочеш? Отам, — він кивнув на левади, де поміж вільхами біліли берези, — у мене й дірочки прокручені є (Гуц., З горіха.., 1967, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 209.