ПРОКО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех.

1. Косячи, звільняти певну ділянку, смугу від трави, збіжжя і т. ін. З трьох кінців [поля] косарі йшли один одному назустріч, прокошуючи широку смугу (Чаб., Балкан. весна, 1960, 147); На полі під буряки, які звичайно йдуть по озимині, прокошуємо посередині доріжку (Хлібороб Укр., 1, 1968, 7); Регіт та жарти не стихали, аж поки прикажчик не прокосив уподовж усієї ниви дороги (Мирний, IV, 1955, 243); Рільник Бухта послав уже людей з косами прокосити проїзди для комбайнів (Ле, В снопі.., 1960, 43); // Викошувати траву, збіжжя і т. ін. на певних ділянках масиву. Великі масиви соняшника, що перевищують добову продуктивність агрегату, звичайно розбивають на загінки, а останні обкошують і прокошують (Орг. і техпол. тракт. робіт, 1956, 339).

2. тільки док., також без додатка. Косити якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 208.