ПРОКО́ВТНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проковтну́ти. Над селом тиша, ніби перед боєм, тільки інколи розірве її лунастий постріл і зразу ж стихне, проковтнутий масивами дрімучих лісів (Собко, Нам спокій.., 1959, 72); * Образно. Закінчив [Федір Іполитович] огляд і зразу застиг на стільці виструнчений, буцімто знову випростався в ньому проковтнутий аршин (Шовк., Людина.., 1962, 334).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 204.