ПРОКЛЯТУ́ЩИЙ, а, е, розм.

1. часто лайл. Який (якого) проклинають, особливо жорстоко засуджують, особливо сильно ненавидять; ненависний. Вона справді виплакала очі, живучи в тій проклятущій хаті з сином, лютим змієм, і невісткою, гадюкою (Барв., Опов.., 1902, 369); [Бичок:] Ні, вже зарік дам, доки віку мого: не залицятися до того проклятущого зілля, до гаспидських молодиць (Кроп., І, 1958, 488); // у знач. ім. прокляту́щий, щого, ч.; прокляту́ща, щої, ж. Людина, яку проклинають, особливо жорстоко засуджують, особливо сильно ненавидять. О, прокляття проклятущим — за нелюдяність, за зло! Наш народ встає ще дужчим, тільки ж: жертв яких було!.. (Тич., II, 1957, 197); // Який викликає велике роздратування, досаду, надзвичайно сильно докучає кому-небудь. Я був бідний сільський хлопець і ніколи ще на своїм віці не мав олівця, все мусив писати тим проклятущим гусячим пером, котре так страшно капало, бризкало і порскало під натиском моєї руки (Фр., І, 1955, 239); Трохим Іванович ладний був задушити проклятущого пса, який завдав йому стільки хвилювання (Шиян, Гроза.., 1956, 204); З дому грошей надсилали все менше й менше: все забирала проклятуща хвороба Василя Опанасовича (Полт., Повість.., 1960, 269).

2. рідко. Те саме, що запе́клий 2, 3. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші [селяни].. — Хто ж знав, хто гадав, що таке каторжне задасться, таке проклятуще зародиться?.. — казали ті, що йняли віри [Марині] (Мирний, IV, 1955, 254); [Явдоха:] А очі у нього, — я таки придивилась, — прямо проклятущі! (Кроп., II, 1958, 347).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 202.