ПРОКЛИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОКЛЯ́СТИ́СЯ, прокляну́ся, прокляне́шся і рідко проклену́ся, проклене́шся, док.

1. розм. Присягатися з прокльонами. — Щоб на моїй тварі сіло сімсот.. болячок, — та й усякими відьомськими проклинаннями [прокльонами] стала проклинатись [відьма] (Кв.-Осн., II, 1856, 210); Узяла [Краньцовська] його [чоловіка] на сповідь.. Та він зразу проклинався, що це неправда (Март., Тв., 1954, 267).

2. тільки док., рідко. Бути про́клятим. Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде.. Одцурається брат брата І дитини мати, І дим хмарою заступить Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами! (Шевч., І, 1963, 330).

3. тільки недок. Пас. до проклина́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 201.