ПРОКЛАДА́Ч, а́, ч., перев. у сполуч. із сл. дорога, шлях, путь і т. ін. Той, хто щось прокладає. Я бачила, я прагнула до них, прокладачів незміряних доріг, до доброї жадоби їх робіт, до їхніх спільних радощів і бід (Бажан, Політ.., 1964, 6); Гідробудівник, який звів і зводить греблі з судноплавними шлюзами під Дніпродзержинськом, Кременчуком, Києвом і Каневом, став водночас і прокладачем наскрізного глибоководного шляху від гирла Прип’яті до Чорного моря (Наука.., 2, 1965, 18); Знаменним сам по собі є інтерес Тичини, видатного українського поета-новатора, до творчості Чаренца — такого ж прокладача нових шляхів у вірменській поезії, яким Тичина був в українській (Рад. літ-во, 12, 1958, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 200.