ПРОКА́ШЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРОКА́ШЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, док.

1. Кашляючи, очищати горло від чого-небудь зайвого; відкашлюватися. Кашель б’є, підкида його, перевертає з місця на місце і, мов загородило чим горло, аж рве, аж кривава слина виступає на опалені смагою уста, — а прокашлятись, не прокашлюється (Мирний, І, 1954, 306); Зал дуже уважно і напружено слухав. Хіба що стримано, в кулак прокашлюється хтось (Головко, II, 1957, 550); Тиша. Хтось прокашлятись хотів, та на його цитькнули, і той проковтнув кашель (М. Куліш, П’єси, 1960, 125); // Злегка покашлюючи, прочищати горло перед говорінням, співом і т. ін. Красива Катерина Бурдейна.. на мить зупиняється, загортає під хустку коси, коротко прокашлюється, облизує язиком спечені вуста й починає: — Ой, за двором, за двором… (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 61); Він бачить, як його двійник.. розгортає довгий аркуш рукописної вклейки, прокашлюється і починає читати (Кол., Терен.., 1959, 82); Інспектор прокашлявся й почав читати протокол (Вас., І, 1959, 225); Склянки наповнені. Гулька прокашлявся, почав виголошувати тост (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1961, 134).

2. тільки док. Закінчити кашляти. Аж коли прокашлявся [Ковалів], — о, це був нервовий кашель, який означав, що завтра він лежатиме цілий день розбитий, ніби прокатаний залізним котком, — то все ж сказав: — Ота теорія мені відома (Чаб., Тече вода.., 1961, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 196.