ПРОДО́ВЖЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. продо́вжити і продо́вжувати, продо́вжитися і продо́вжуватися. Продовження розмови Сергій не чув (Гур., Друзі.., 1959, 29); Другого дня суду Грибовський відповідав на всі запитання прокурора з особливою жадібною поспішливістю.. В кожному запитанні він вбачав продовження життя (Довж., І, 1958, 380).

2. Частина чого-небудь, що продовжує його. Листів Вартового я читала всього два.. Оце, їхавши сюди,.. питала.. продовження їх та й не допиталась (Л. Укр., V, 1956, 94); Двоє вікон від вулиці, двоє дивляться на порожнє, поросле рідким споришем і пирієм подвір’я. Далі — двері; за ними — ще одні — у хлів, який є продовженням хати (Коз., Сальвія, 1959, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 171.