ПРОДИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., неперех. Зробити вільно вдих або видих; глибоко зітхнути. Він спробував продихнути, але знову похлинувся і зайшовся глибоким кашлем (Голов., Тополя.., 1965, 301).

◊ Не [мо́жна] продихну́ти; Не продихне́ш — нема чим дихати (внаслідок духоти, неприємного запаху або забруднення повітря). Від цигаркового диму не продихнути в тісному коридорі (Гончар, Людина.., 1960, 25); В коморах у нього [Бережана] та в пивницях, та у стодолах під бляхою стільки усього є, аж гниє — до Вижниці од смороду продихнути не можна!.. (Мур., Бук. повість, 1959, 118); Обірвалася гиря, прошуміла повз плече, підняла куряву — не продихнеш (Вол., Наддн. висоти, 1953, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 169.