ПРОГРІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОГРІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., розм. Вчиняти гріх (у 1, 2 знач.). Отож, кажуть, бог є, — загомонів батько. — А де ж він є? Хай ми прогрішили, а ягня? За що його він скалічив? (Гончар, Тронка, 1963, 6); [Солоха:] Боже мій, боже мій! За віщо таке лишенько на мене? Чим я провинила, чим прогрішила?.. (Кроп., III, 1959, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 162.