ПРОГРІ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до прогрі́ти 1. Біля жолобів обох мартенів уже стояли готові, викладені свіжою цеглою, добре висушені й прогріті ковші (Собко, Біле полум’я, 1952, 233); Колгосп сіяв гібридизованим насінням та до того ще перед сівбою й прогрітим (Вишня, І, 1956, 433); Зрання і допізна ми жили на зелених левадках, засмаглі, з облупленими носами від частого купання в ласкавих, прогрітих до дна сонцем водах Грунь-Ташані (Цюпа, На крилах.., 1961, 88); — Заходьте, Мар’яне, будьте гостем — навпомацки подає [учитель] теплом прогріту руку (Стельмах, І, 1962, 181); * Образно. Роки, крізь які ми йшли, гартовані вогнем гарячих битв,.. прогріті енергією всенародного ентузіазму і радістю звершень (Вітч., 7, 1967, 167).

2. у знач. прикм. Який прогрівся, став теплим або гарячим. Сою сіють у добре прогрітий грунт (Зерн. боб. культ., 1956, 105); Дмитро увійшов у голубі жита, і вони прикрили його прогрітими хвилями (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 501).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 162.