ПРОГОРІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прогорі́ти 1, 2, 4; // у знач. прикм. Цензура понівечила багато творів [Т. Г. Шевченка].. На верхній обкладинці [«Кобзаря»] — прогоріла пляма — важкий сургучний знак поліції (Літ. Укр., 30.V 1964, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 155.