ПРОГО́НИСТО, розм. Присл. до прого́нистий. Він ішов так швидко, як тільки міг, прогонисто викидав уперед то одну, то другу ногу (Загреб., Диво, 1968, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 155.