ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОГОЛОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех. і без додатка.

1. Офіційно оголошувати що-небудь, доводити до загального відома; обнародувати. Соціалістична демократія на протилежність буржуазній не тільки проголошує права народу, але й гарантує їх реальне здійснення (Програма КПРС, 1961, 14); Другого дня молодий цар проголосив: хто хоче йти в сусідню державу на свято миру, за того всі видатки заплатить казна (Три золоті сл., 1968, 179); Двадцять років тому цей трибун, на.. сеймі 1573 року проголосив закон, за яким вперше шляхта польська загальним з’їздом обирала собі короля (Ле, Наливайко, 1957, 16); // Офіційно сповіщати про початок, настання, створення чого-небудь. Тоді каган Симеон оголошує себе кесарем болгар і греків, болгарські єпископи проголошують болгарську церкву незалежною від константинопольського патріарха й обирають свого болгарського патріарха (Скл., Святослав, 1959, 206); У грудні 1917 року в Харкові відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд Рад, що проголосив Україну Республікою Рад (Ком. Укр., 3, 1970, 44); Згарячу думав він [Сагайдачний] проголосити похід на Каффу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 406); // Офіційно оголошувати кого-небудь обраним або поставленим на високий, відповідальний пост, керівну посаду; оголошувати про присвоєння якогось титулу, звання і т. ін. В січні 1768 року в місті Цетіньї на загальних народних зборах Стефан проголосив себе «російським царем Петром III» (Наука.., 10, 1965, 16); Він вже проголосив себе старшим боярином, і на знак цього високого сану рукав його червоної сорочки був перев’язаний білою хусткою (Смолич, Мир.., 1958, 27).

2. Публічно виголошувати промову, здравицю, тост тощо, звертатися до кого-небудь і т. ін. Сам надавши собі слово, проголошує [Горпищенко] здравицю за моряка, за капітана, що «виконав плавбу кругосвітню…» (Гончар, Тронка, 1963, 143); Знову співали хором, знову проголошували різні тости, часто лунали оплески (Гур., Наша молодість, 1949, 346); Я вийшов на авансцену і проголосив довжелезний монолог, щойно придуманий, про те, що я каюсь, бо аж тепер зрозумів, який я негідник, звір (Смолич, Театр.., 1940, 174); В той час, коли патріарх клав на голови августів вінці, щоб з’єднати їх і проголосити многоліття, імператор Іоанн зробив так, як велів обряд, — підняв покривало, за яким ховалось обличчя нареченої (Скл., Святослав, 1959, 493); // Усно або на письмі висловлювати свої думки, ідеї, ставлення до кого-, чого-небудь і т. ін. Він [І. Франко] проголошував потребу єднання слов’янських народів (Іст. укр. літ.. І, 1954, 511); — Ніколи не вгадаєш, Модесте, коли ти цитуєш чужі глупоти, а коли проголошуєш свої мудрі думки (Вол., Місячне срібло, 1961, 84); Поет [П. Тичина].. проголосив у своєму вірші «Чуття єдиної родини»,… що поміж націй міст із сталі, що міжнародна дружба діє… (Рильський, IX, 1962, 157); Не встиг Данько проголосити свою згоду, як чиясь рука цупко, по-заробітчанському, вхопила його за ошийок (Гончар, Таврія, 1952, 70); // Заявляти про визнання кого-, чого-небудь кимсь або якимсь; давати комусь, чомусь характеристику, оцінку. Носіями формалізму виступали головним чином різні недобитки футуристичних, конструктивістських та подібних до них угруповань. Проголошуючи себе найсміливішими «новаторами», вони претендували на роль учителів і наставників літературної молоді (Іст. укр. літ., II, 1956, 119); Колоніальна система проголосила збагачення останньою і єдиною метою людства (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 752); Парубки гуртом проголосили, що кращої дівки й не було ще ніколи… на селі (Гог., Вибр., перекл. Хуторяна і Шмиговського, 1948, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 154.