ПРОГОЛОСИ́ТИ¹, ошу́, о́сиш, док.

1. непергх. Голосити (див. голоси́ти¹) якийсь час. — Он учора, як сова та, як сич, цілу ніч простогнала та проголосила (Мирний, III, 1954, 98).

2. перех. і без додатка, перен. Проказати що-небудь тоном, подібним до голосіння (у 1 знач.). — Ох, моя квіточко рожевая! Яка то гірка твоя доля! — зітхнула, проголосила бабуся, цілуючи Орисю в головку (Стар., Облога.., 1961, 21).

ПРОГОЛОСИ́ТИ²див. проголо́шувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 154.