ПРОВО́РНИЙ, а, е.

1. Швидкий і вправний у роботі (про людину); меткий. Поки стара мати допленталась додому, проворна Настя вже роздяглася, поздіймала з голови стрічки та квітки і сховала в скриню (Н.-Лев., VI, 1966, 310); Донька — висока, голубоока, струнка та проворна, як в’юн, дівчина років п’ятнадцяти — жваво налагодила що слід до чаю (Л. Янов., І, 1959, 215); Жухарєв тим часом подався вперед, легкий, сухорлявий, проворний, як людина, що звикла багато бігати в житті (Гончар, Маша.., 1959, 20); * Образно. Проворна зірка хвостом розсипала бліде багаття по чорному череві мовчазного неба (Ле, Ю. Кудря, 1956, 45); // на що, до чого. Який має певну схильність; охочий до чого-небудь. Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак (Котл., І, 1952, 65); Христя витягла жару. — Як же ти його візьмеш? — скрикнув Грицько.. — А до хлопців, не бійсь, проворна, — зло увернув він (Мирний, III, 1954, 13); // Який діє спритно, швидко, вправно в руках людини (про знаряддя праці). Нахилившися, майстер обтісує стовбур. Сокира слухняна і проворна (Ю. Янов., II, 1958, 141); У руці [римаря] проворне шило. Дратва пасмом у зубах (Стельмах, V, 1963, 18); // Який характеризується спритністю, моторністю, жвавістю і т. ін. Вона задивилась на його проворні темні очі й од того часу причепилась до його, як реп’ях (Н.-Лев., III, 1956, 362); Параска, вдячна, схвильована, не могла натішитись невісткою, замилувано стежила за проворною постаттю (Горд., II, 1959, 285); Холодна вода окропом ошпарила Тимофія.. Проворними рухами він під водою зірвав з себе чоботи, піджак, ривком піднявся вгору, на всі груди вдихнув повітря і знову занурився в ріку (Стельмах, II, 1962, 204).

2. Надто рухливий, прудкий (про тварин). У степу в траві пахучій, Коник, вдатний молодець. І веселий, і співучий, І проворний стрибунець (Гл., Вибр., 1951, 81); Проворний пес утікав тепер до города, всі пустилися за ним (Ков., Світ.., 1960, 111); Близенько біля хат Хуркоче табунець проворних куріп’ят! (Рильський, II, 1946, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 145.