ПРОВОКУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до провокува́ти. Наявність у двох близьких мовах слів однакового звучання при різності значень, відтінків, вживаності їх є провокуючим моментом у роботі перекладача (Кундзич. Діези.., 1956, 79); Грип може бути причиною загострення і провокуючим фактором у появі та розвитку будь-якого захворювання нервової системи (Фізіол. ж., VI, 5, 1960, 639).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 144.