ПРОБУРА́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пробура́вити; // у знач. прикм. На Поділлі довелося [Антанасу] довго відлежуватися — розкрилися погано загоєні рубці, занили, заскрипіли пробуравлені кості (Стельмах, II, 1962, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 126.