ПРОБЕ́КАТИ, аю, аєш, док.

1. неперех. Бекати якийсь час.

2. перех. і без додатка, перен., розм. Сказати, промовити що-небудь голосом, який нагадує бекання. Дух йому [Прудивусу] перехопило й мову заціпило,.. міг тільки пробекати: — Е-е-е-е… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 469).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 113.