ПРОБА́ЧЛИВИЙ, а, е. Здатний пробачати; вибачливий. О пробачлива стримана мудрість юнацька! Скільки ніжності в ній, як вона володіє Почуттями,що мають прорватись зненацька (Перв., І, 1958, 551); // Який виражає прощення за провину, поблажливість; який виражає прохання пробачити. Ніколи не міг простити [Сивоок] Какорі того, що вчинив, не подарував жодного пробачливого погляду купцеві (Загреб., Диво, 1968, 158); Вона слухала його мовчки, часом тільки коротка недовірлива й пробачлива усмішка пробігала в куточках її гарних уст (Перв., Дикий мед, 1963, 492).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 113.