ПРИШИ́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до приши́бти, пришибну́ти. Смутний болгарин і собі розговоривсь, тільки його душа не рвалась так гаряче, бо була дуже пришиблена деспотизмом (Н.-Лев., І, 1956, 344).

Як (мов, немо́в і т. ін.) приши́блений хто — хто-небудь приголомшений, пригнічений чим-небудь. Грицько стояв, як пришиблений, дивився мовчки (Мирний, II, 1954, 300); Ходив [Василь], мов пришиблений, та все думав (Козл., Весн. шум, 1952, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 103.