ПРИШЕ́СТЯ, я, с., заст. Прихід, поява. [Люцій:] А римські цноти нехай відродяться у християнських — вони доволі схожі між собою. З тим ми діждемось другого пришестя Христа і слави римської (Л. Укр., II, 1951, 421); В повітрі кружляло побуріле осикове листя — вісник пришестя справжньої осені (Добр., Очак. розмир, 1965, 51).

◊ До дру́гого прише́стя — невідомо до якого часу, вічно. — Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки і ноги поламало! А бодай би ти не виліз з того тютюну до другого пришестя! (Довж., Зач. Десна, 1957, 465).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 102.