ПРИ́ЧТА, и, ж., розм. Незвичайна пригода, дивний випадок. В однім селі сталася така причта: прийшло на народ нещастя. У Драгові був пан на прізвище Німець, і що він собі забагнув? Що його треба колисати.. вдень і ввечері (Калин, Закарп. казки, 1955, 180); [Xаритон:] Ну, скажіть, на милость божу, що воно за причта, що вчора зовсім було насупилося на дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре [ушкварить]!.. Отже, тільки погриміло та поблискало… (Кроп., II, 1958, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 101.