ПРИЧЕ́ПЛИВО, рідко ПРИЧІ́ПЛИВО. Присл. до приче́пливий, причі́пливий 1, 2. Семен Григорович причепливо оглянув стіл, накритий досвідченим офіціантом (Дмит., Розлука, 1957, 67); Посміявшись, Степан Іванович заговорив про діла на будові, заговорив, за своїм звичаєм, гостро, я б навіть сказав, причепливо (Жур., Вечір.., 1958, 143); Кочерга стояв, як завжди, на воротях і причіпливо оглядав човни, які здавали спортсмени (Собко, Матв. затока, 1962, 101); — Ходім, я вам покажу мої квітки! — сказала Олеся сміливо й причепливо й трохи не потягла його за руку (Н.-Лев., III, 1956, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 96.