ПРИЧА́СТЯ, я, с.

1. Християнський обряд, під час якого віруючі уживають хліб і вино — символ тіла і крові Христа, стаючи тим самим ніби причетними до «вічного життя». Жіночки, нахиливши голови, підійшли до попа. Почалося причастя (Мирний, III, 1954, 321); Опустившись на коліна перед розп’яттям, де горіла його свічка, гаряче молився [Кузюткін] під час усієї літургії до моменту причастя (Бурл., Напередодні, 1956, 80).

2. Спеціально приготовлені священнослужителем хліб і вино, якими причащаються віруючі під час цього обряду. — Як будеш говіть, то задерж в роті причастя, зав’яжи в хусточку (Н.-Лев., І, 1956, 67); — Ніколи мені з вами розбалакувати, бо зараз причастя готую. Ось і вино, себто кров христова (Мик., Повісті.., 1956, 48); * У порівн. Мов до причастя, схиляючи голови, люди підходили до приговора [про поділ землі] (Стельмах, І, 1962, 627).

Дава́ти (да́ти) прича́стя кому; Пуска́ти (пусти́ти) до прича́стя кого — причащати кого-небудь (про священнослужителя). — Миритися нам треба. Усе життя як люті вороги живемо. Умиратимете — піп причастя не дасть (Тют., Вир, 1964, 76); — Неси ж, — каже [піп], — то [жито] назад Та спожий на щастя. А я тебе взавтра й так Пущу до причастя… (Рудан., Співомовки.., 1957, 31); Прийма́ти (прийня́ти) прича́стя; Ходи́ти (іти́, піти́) до прича́стя — причащатися. З сторони вони були, як і всі люди: і в хаті так було, як у людей, і в церкву ходили, і причастя приймали (Л. Укр., V, 1956, 165); Рішуче рвонув Тимофій комір верхньої полотняної сорочки, в якій ходив до причастя (Стельмах, II, 1962, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 95.