ПРИЧА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЧА́ЛИТИ, лю, лиш, док.

1. перех. Прикріплювати, прив’язувати до чого-небудь (корабель, човен і т. ін.); швартувати. Вона була б рада швидше причалити човен до берега і піти гуляти з Леонідом Семеновичем по садку (Н.-Лев., IV, 1956, 121); // рідко. Припливати кудись на кораблі, човні і т. ін. [Микита:] Нарешті, вже на третій, мабуть, рік в Норвегію причалив я свій човен… (Коч., П’єси, 1951, 92).

2. неперех., до чого, куди. Підпливати, підходити до берега; ставати на причал (про човен, корабель і т. ін.); швартуватися. Помітили небезпеку [фашисти] тільки тоді, коли наші перші плоти вже причалювали до їхнього берега (Минко, Повна чаша, 1950, 237); Причалює шаланда, легко пошарудівши об камінь бортом (Ю. Янов., II, 1958, 46); Дуб наш причалив до острова, і ми ступили на ту землю, де кілька сот літ чесне товариство, лицарі, проливали свою кров (Стор., І, 1957, 252); [Дівчинка:] Біжи до бухти Птиць… Туди недавно Причалив пароплав… (Мур., Ост. хмарина, 1959, 89); // Пливучи на кораблі, човні і т. ін., приставати до берега, причалу. — Чого тобі, Антоне, заманулося по такій бистріні ганяти плоти? Тут же зразу мені причалюй до берега! — наказала Катерина (Чорн., Потік.., 1956, 7); Поромщик ніяк не може до берега причалити і просить Марка взятись за весло і помогти (Укр.. казки, 1951, 289); Тихо причалив [Прохор] біля старих верб, загнавши човна в заводь (Шиян, Баланда, 1957, 171); * Образно. Отож і тепер причалив [о. Яким] до старого знакомого, щоб і Антося тут поставити, і самому перебути, поки діло скінчить (Свидн., Люборацькі, 1955, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 94.