ПРИЦМА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм., рідко. Те саме, що прицмо́кувати. — Шкода, шкода! — сказав Клим, прицмокуючи (Н.-Лев., III, 1956, 330); В роті чорно, як у горщику з-під бузини, губи чорні, вуса чорні, а він усе їв і їв [ожину], прицмокуючи та примовляючи: — Оце посолонцював ягідками, оце посолонцював (Тют., Вир, 1964, 437).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 92.