ПРИХОРО́ШЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до прихороши́ти. Андрій обережно знімає чохол і ставить на стіл чорно-білу бандуру, прихорошену українським орнаментом (Веч. Київ, 9.IX 1967, 2); * Образно. Снігами прихорошені, Вітрами заколисані Смереки над Карпатами, Мов на блакиті писані (Нагн., Пісня.., 1949, 140); За вікном спить ніч, в темне небо загорнена, зорями прихорошена (Збан., Сеспель, 1961, 100).

2. у знач. прикм. Який прихорошився; прикрашений. Мимо мене йдуть дівчата, Прихорошені такі (Воскр., Поезії, 1951, 301); Ти йдеш лугами прихорошена, Тобі вклоняються стоги, Невже літа мої прокошені Лягли покосом навкруги? (Стельмах, V, 1963, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 90.