ПРИХО́ЖИЙ, а, е, розм.

1. Який прийшов звідкись; немісцевий, чужий. Прихожі люди, припадаючи коліньми на камінь, нахилялись і пили воду (Н.-Лев., І, 1956, 197); // у знач. ім. прихо́жий, жого, ч. Той, хто прийшов звідкись; немісцева, чужа людина; // Який прийшов куди-небудь, до когось; // у знач. ім. прихо́жий, жого, ч. Те саме, що відві́дувач. Двоє дверей [в хатині] проводили прихожого — одні в світлицю, другі в кухню (Мирний, І, 1954, 205); — А, добрий день, докторе! — скрикнув прихильно пан з великою бородою і, не встаючи з крісла, простяг прихожому свою руку на привітання (Фр., IV, 1950, 171).

2. Який є передпокоєм. Треба було перейти батькову спальню, що заразом служила їдальнею, і середній, прихожий покій (Фр., III, 1950, 460); // у знач. ім. прихо́жа, жої, ж. Те саме, що передпо́кій 1. Перша кімната буде прихожа; друга — прийомна, третя — зала (Н.-Лев., І, 1956, 161); У прихожій було п’ять окремих електричних лічильників (Вишня, І, 1956, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 90.