ПРИТІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИТЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док.

1. тільки 3 ос. Рухаючись плином, надходити куди-небудь, наповнювати собою щось (про рідину).

2. перен. Постійно, безперервно прибувати куди-небудь (про людей). В Ростово-Суздальську землю притікало населення з інших земель, зокрема з Придніпров’я (Іст. УРСР, І, 1953, 74).

3. перен., рідко. З’являтися, приходити куди-небудь, до когось. [Перун (до Рябини):] Кого припече, той, певно, до вас притече! (Фр., IX, 1952, 395).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 64.