ПРИТУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТУШИ́ТИ, тушу́, ту́шиш, док., перех., розм. Те саме, що прига́шувати. Полум’я ще було невелике, притушити було б можна, та й своя вода на городі — тече річечка — Звенигородка (Крим., Вибр., 1965, 379); Нарешті він притушив між пальців недокурка (Мик., II, 1957, 82); Несказанне горе жінки притишувало в Лесі її власну втрату (Крот., Сини.., 1948, 328); Не вільний був [Наливайко] і притушити образу, якою так дошкульно зачепив його цей шляхтич (Ле, Наливайко, 1957, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 74.