ПРИТУЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИТУ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРИТУЛИ́ТИСЯ, тулю́ся, ту́лишся, док.

1. до чого. Ставати, сідати, лягати, обпираючись об щось або прихиляючись до чого-небудь. Притуляється [Фатьма] до дерева і дивиться на море… (Коцюб., І, 1955, 396); — Це ти? — іще тісніше притуляється [жінка] до одвірка, щоб не впасти (Стельмах, II, 1962, 290); Доки мати підтягувала гніт у каганцеві (щоб виднішою була синові хата!). Донько, притулившись до теплого комина і відігріваючи закляклі руки, стежив, як радісно шапарює по хаті Вутанька (Гончар, II, 1959, 140); // перев. чим і без додатка. Щільно притискатися, припадати до чого-небудь. Дівчина підходить до вікна й притуляється лобом до холодної шибки (Донч., V, 1957, 359); Карпо почав розказувати, як ящірки гублять хвости і як потім прилазять за ними. І тілько притулиться, — так хвіст і прискаче сам знову (Мирний, І, 1954, 256); Старий Сулейман у білім халаті.. так притуливсь до надгробника, що його трудно було відрізнити від каменя (Коцюб., II, 1955, 125); — Я ще як малим був, то, бувало, пожену корову пасти, а сам сяду на землю, притулюсь вухом до телеграфного стовпа, слухаю, як він гуде різноголоса, і мрію (Ткач, Плем’я.., 1961, 76).

2. Тісно присуватися, пригортатися до кого-, чого-небудь; горнутися. Щось стало між нами. Я не смів притулитись до материних грудей, обняти сестру (Коцюб., II, 1955, 365); Вони мовчали, притулившись одне до одного (Донч., V, 1957, 477).

Притуля́тися (притули́тися) губа́ми до кого-чого — цілувати кого-небудь. Мати міцно обняла сина й притулилася губами до його опуклого лоба (Донч., Вибр., 1948, 295).

3. тільки док. Знайти собі притулок; поселитися. — Нема ж в мене родиноньки, ні до кого притулитися (Чуб., V, 1874, 146); Жив він, як і всі сімейні робітники, в невеличкім будиночку, що ділився на два приміщення, в одному з яких і притулилася його родина (Досв., Вибр., 1959, 310); * Образно. Хати, хати… А в кожній з них притулилося людське горе (Хотк., II, 1966, 316); // Приєднатися, пристати до кого-, чого-небудь. Пан Ригорович мав було покинути і своє боярство і притулитися до чужого весілля (Кв.-Осн., II, 1956, 218).

4. розм. Розміщуватися, розташовуватися, влаштовуватися де-небудь (перев. на невеликому, тісному просторі, в незвичному, незручному місці). Один по одному вони виходили з душної кімнати, від весільного столу, і притулялись перекурити на призьбі (Смолич, Мир хатам.., 1958, 61); Семен теж притулився оддалік під осмаленим деревом (Коцюб., І, 1955, 123); Село Шпитьки притулилося під горою: ми, значить, під’їжджаємо на німецькій штабній машині, зупиняємось із метою розвідати (Ю. Янов., І, 1954, 65); // перев. док., до чого. Розташуватися біля чого-небудь великого. — Давай, хоч з коліна вилупи! Плачу, бач, за те, що моя землянка притулились до панського глинища (Н.-Лев., І, 1956, 56); Біля низенької сірої хатинки, що притулилася до темної стіни башти, стояли, сиділи у сірих поіржавілих куртках рудокопи (Досв., Вибр., 1959, 317); Сосонка — невелике село. Рядочком хат воно притулилося до лісу, вперлося городами та садками в обидва береги Русавки (Зар., На.. світі, 1967, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 71.