ПРИТОРО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТОРОЧИ́ТИ, рочу́, ро́чиш, док., перех. Прив’язувати, прикріпляти тороками що-небудь (до сідла). Приторочити сакви коло сідла (Сл. Гр.); — Мені ж наша Лукія до сідла приторочила торбинку пшона, в олії смаженого, торбу тарані, сухарців, буханців… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 293); // розм. Взагалі прикріплювати або прив’язувати що-небудь до чогось. Плащ-палатку він приторочить до ранця. Туди ж покладе кілька буханок хліба (Загреб., Європа 45, 1959, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 68.