ПРИТИ́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до прити́шити. Світе милий, — який передзвін пішов у розбудженій душі Лукини Самійлівни від того негучного, притишеного відстанню гудіння! (Вол., Місячне срібло, 1961, 325); Секундна стрілка оберталася в явно притишеному темпі (Собко, Граніт, 1937, 32).

2. у знач. прикм. Який притих, став тихішим. Микола Іванович ще раз оглянув притишений клас, який зібрався на останній урок після прощального дзвінка (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 19); Платон притишеним голосом став розповідати Вадикові (Збан., Таємниця.., 1971, 380).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 64.