ПРИТИ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прити́хнути. А їх — дівчат — стоїть ціле коло, пообнімались — слухають, притихлі од музики (Головко, І, 1957, 299); Червнева ніч розкинула свої зоряні шати над таємниче притихлим степом, що стелився до синього виднокругу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 426); // у знач. прикм. І от, натомлені, притихлою ходою Вони вертаються (Рильський, І, 1960, 257); Олеся мовчки дивилась на притихлих школярів (Донч., Ю. Васюта, 1950, 79); Далі став помалу й дощик накрапати, і вогким холодком до хати зайшов притихлий вітерець (Л. Укр., І, . 1951, 306).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 63.