ПРИТИСКА́ТИ, а́ю, а́єш і ПРИТИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. прити́с, ла, ло і прити́снув, нула, ло; док., перех.

1. Щільно прикладати, притуляти кого-, що-небудь до когось, чогось. Вони обоє, Анатоль і Алла Михайлівна, тримались дуже близько один до одного, він притискав до себе ліктем її руку, а вона черкалась капелюшком об його жокейську шапку (Л. Укр., III, 1952, 609); — Господи, та що тут у вас скоїлося? — все більше блідла Уляна, притискуючи руки до грудей (Тют., Вир, 1964, 93); Лара схилилась над письмовим столом, в одній руці вона тримала рейсфедер, другою притисла лінійку до рисунка, напнутого на стіл (Шовк., Інженери, 1956, 270); Дядя Михайло помітив, що двері зачинені не щільно, й притиснув їх сам як треба (Сміл., Сашко, 1957, 181); // З певним зусиллям давити, натискати на кого-, що-небудь; придавлювати. Розказав [хлопчик] їй, яких він учора ляльок бачив, таких, що вимовляють «тато» й «мамо», як добре пучками прижати та притиснути (Вовчок, І, 1955, 385); Шкіряна торбинка вже на Юлдашевій долоні. Мить, і хлопець притиснув її пальцями (Донч., І, 1956, 142); Чубенків кінь раптом зупинився, Чубенко машинально притис його шпорами (Ю. Янов., II, 1958, 214); Взяв [гість] у попільничці тліючу свою цигарку й притис, гасячи, неначе хотів і стола проткнути нею (Ле, Міжгір’я, 1953, 32); // Закріплювати що-небудь у певному положенні, щільно присуваючи, прикладаючи щось до нього. Мій приятель дарував мені на пам’ятку.. зуб мамута, — Ним добре притискати папери, — сказав мені при тім (Мак., Вибр., 1954, 141); Він зупинився.., подивився, як ми садимо, як пальцями притискуємо землю до корінців (Донч., V, 1957, 203); // Обнімаючи кого-небудь, притуляти до себе. Розпатлана, несамовита, з дикими, палаючими очима, притискуючи до себе маленького Віктора, іде Жаннет (Ів., Таємниця, 1959, 145); Галя похнюпилась і ще дужче притисла його до свого серця, до свого лиця… (Мирний, IV, 1955, 150); Іванко ще ніжніше обняв матір, притиснув до себе і поклав голову на її плече (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 250); // перен. Викликати болісне відчуття тиску, скованості (в серці, грудях); стискати. Щось важке притисло серце, пригасило радість (Мушк., День.., 1967, 39).

2. Напираючи, насідаючи, змушувати кого-небудь тісно присуватися до чогось, до якоїсь перешкоди. Настя жахнулася, хотіла хоч руку випростати, що лежала у Петра на шиї, так не можна було: щось до стіни притиснуло (Вас., І, 1959, 226); Розлючені солдати насідають на машиніста, притисли до паровоза (Довж., І, 1958, 38); Хлопці, — серед них, як завжди, вів перед Сашко Козуб, — притиснули до кам’яної кладки невеличку купку дівчаток (Юхвід, Оля, 1959, 12); // Змушувати кого-небудь щільно припадати до чогось, шукаючи захисту від небезпеки. Ворог чинив страшенний опір, притискав наступаючих бійців до землі сильним кулеметним і мінометним вогнем (Підс., Віч-на-віч, 1962, 162); // Наступаючи, відтісняти противника до такого місця, яке не дає йому можливості маневрувати, відступати далі. Ломлять донці збиту з поля шляхту, до річки притискують… (Кач., II, 1958, 441); Фронт на Херсонеському мисі так звузився й притиснув рештки наших військ до моря, що на машини тепер дивилися, як на щось давно’ забуте й нікому не потрібне (Кучер, Голод, 1961, 182); Вибиваючи ворога з кварталу в квартал, радянські війська уже притиснули його з трьох напрямків до Дунаю (Гончар, III, 1959, 284); // Наближати впритул до чого-небудь силою вітру, течії тощо. Вершомет висловлював припущення, що стискання [криги] може повторитись, що крижане поле, в яке вмерз «Лахтак», може притиснути до берега (Трубл., Лахтак, 1953, 117).

3. перен. Позбавляти кого-небудь можливості заперечувати що-небудь чи відмовлятися від чогось, змушуючи погодитися визнати свою вину. Січкар ні разу не впіймався на цьому гендлі, але Мірошниченко притиснув його за втаєний у лісах посів (Стельмах, II, 1962, 36); // Змушувати кого-небудь належно поводитися. [Орися:] Я, мамо, про діда в газету нашу напишу. Ой ні, боюсь — в хату не пустить. [Марта:] Нічого, доню, ми його ще притиснемо. І його, і Курінного… (Зар., Антеї, 1962, 89); // рідко. Несправедливо обмежувати кого-небудь у правах та діях; пригнічувати. Замісто щоб хазяїнувати по-божому, він.. почав давати на процент та на відробітки гроші, почав притискати людей… (Гр., II, 1963, 334); Так притисло їх твоє ярмо, Що довше вже не здужають держати (Фр., ХІІІ, 1954, 258).

◊ Біда́ прити́сла (прити́снула, прити́сне); Життя́ прити́сло (прити́снуло, прити́сне) — хтось потрапив у тяжке становище. [Теофіл (до єпископа):] Про се либонь поміркувати варто, — він [Панса], бачиш, вірити готов. [Парвус:] Ет, слухай! Біда притисне — всі готові вірить, а де він був, як не було біди? (Л. Укр., II, 1951, 464); Як притиснуло життя і побачили люди, що одному не прожити — пішли всі в цех (Тулуб, Людолови, І, 1957, 176); До ні́гтя прити́снути — знищити, ліквідувати; Притиска́ти (прити́снути) до стіни́ (сті́нки) кого — ставлячи кого-небудь у безвихідне або складне становище, змушувати визнати свою вину або прийняти якесь рішення, — Бог з вами, не притискатиму вас’ до стіни… (Л. Укр., III, 1952, 697); [Арсен:] Мені якби ще отого шахрая, Геннадія, до стінки притиснути! (Мороз, П’єси, 1959, 278).

4. Наголошувати на чому-небудь, підкреслювати щось у висловлюванні. — О-го-го! Наш Султан цілого трактора з болота вивезе! — з гордощами за коня притиснув Лимаренко (Крот., Сини.., 1948, 56); — Ну, що ж… Гаразд. Коли вже малювати — то мушу малювати. Обов’язково намалюю, — притиснув він на останньому слові (Коз., Гарячі руки, 1960, 58).

5. перен. Починатися несподівано або з великою силою (про мороз, холод). Напередодні під вечір мороз притиснув, та такий, що аж за щоки пощипував (Збан., Старший брат, 1952, 8); Під ранок притис міцний, по-січневому гострий мороз (Коз., Сальвія, 1959, 193); // Сильно охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь, сковуючи рухи, позбавляючи здатності думати, робити що-небудь (про сильне почуття). Жах кинув і придушив тебе. Зігнутий стояв, не міг очей одвести, не міг віями ворухнути. Здавалося тобі, що так і скам’янієш, жах притиснув іще дужче. А ти напружився й почав тремтіти (Головко, І, 1957, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 61.