ПРИТЕ́РТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прите́рти. В небі тягнулись на північ журавлі і лебеді, зрідка гублячи на землю своє притерте в дорозі пір’я (Стельмах, Хліб.., 1959, 193); Він аж схлипнув від хвилювання, оцей бідолашний чорноземний Ромео, в полотняній сорочці і притертих на колінах штанях (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 130); І він до рук дає мені книжчину, Обтріпану, зачитану ночами. Притерту часом, інколи сльозою, Долонею шорсткою, у смолі (Мал., Віщий голос, 1961, 56); // у знач. прикм. Стійкість на спрацювання притертих деталей збільшується [після обкатки] і тривалість служби зчленувань, вузлів, механізмів і машини в цілому зростає (Орг. і технол. тракт, робіт, 1956, 92); Галя вимітала долівку. Йому на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці (Мирний, IV, 1955, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 59.