ПРИТА́ЄНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до притаї́ти. Під впливом музики і цеї несподіванки щез мій меланхолійний настрій, розжеврілися іскри із вогнів, притаєних у моїй душі (У. Кравч., Вибр., 1958, 335); Властиво, панотець не мав наміру сваритися.. Хотів лишень побалакати. Коли ж бо сварка, притаєна в серці, лиш чатувала на те, аби язик обізвався (Март., Тв., 1954, 352); // у знач. прикм. Притаєне легеньке зітхання та якийсь боязкий, соромливий погляд з блискучих очей [Христі] нагадували, що, може, Грицько й правду сказав… (Мирний, І, 1949, 277).

2. у знач. прикм. Який притаївся, причаївся. Здається, увесь ліс захряс притаєною ворожою силою… (Вас., Незібр. тв., 1941, 224); Фронт спереду і ззаду. Поперед панські війська, позаду притаєні куркульські банііч (Ірчан, І, 1958, 280); — Насуваються грізні дні. Ми повинні бути пильними і рішучими. Хай не заховається від нашого ока ні явний, ні притаєний ворог (Тют., Вир, 1964, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 56.