ПРИТА́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТАСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм.

1. Приводити кого-небудь кудись, до когось (перев. силою або умовлянням). Притаскали [козаки] Устю, і те ж усе було, що й з Веклою, тільки Устя, як плюснули її у воду, так тут їй і амінь! (Кв.-Осн., II, 1956, 180); Піймали Щуку молодці Та в шаплиці Гуртом до суду притаскали, Хоча чуби й мокренькі стали (Гл., Вибр., 1957, 74); // тільки док., безос. Недоречно або невчасно прийти, приїхати кудись, до когось. [Гапка:] І притаскало ж того лобуряку, Митрохвана, розпустив тут свого язика! (Кроп., II, 1958, 145); «Куди вона приїхала? Куди її притаскало?» — промайнуло у Пріськи в голові (Л. Янов., І, 1959, 142).

2. Приносити що-небудь (перев. велике, громіздке). Мій лицар метнувся скоро. Притаскав оті якорі Чи страшеннії гаки (Манж., Тв., 1955, 194); Вона така рада, така рада мені: настановила мені й пиріжків, і балабушок, пляшку горілки притаскала… (Л. Янов., І, 1959, 85).

◊ Чортя́ка притаска́ла (притаска́в); Чорти́ притаска́ли кого — уживається для вираження незадоволення з приводу появи когось небажаного. [Сироватка:] Дочку вам бог послав… Ну й дівка. Моцак. [Півень:] У мене вдалася. Чого тебе чортяка притаскала? (Мик., І, 1957, 39); — Так от кого чорти притаскали до нього. Так от хто щосили тарабанить у двері (Стельмах, І, 1962, 591).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 58.