ПРИТАРАБА́НИТИ, ню, ниш, док., перех., фам.

1. Привести кого-небудь кудись, до когось (перев. силою або умовлянням). — Вони [безпритульні] с… слово дали нам, що не тікатимуть з дороги, —потвердив Старик, — і ви-виконали. Ми їх без варти притарабанили (Мик., II, 1957, 562); — Дівчата! Дивіться, якого вам кидія привів! Тепер уже не буде угайки за снопами. Онисько, ось глянь, кого я до тебе притарабанив! (Л. Янов., І, 1959, 100).

2. Принести що-небудь (перев. велике, громіздке). [Луїза:] Що ти там притарабанила? Влетіла без духу. А кошик назад принесла повним (Л. Укр., IV, 1954, 248); [Xаритон:] Дайте ви мені дзеркальце за п’ятнадцять копійок срібла, так я вам отаке здоровенне притарабаню й ціле, єй-єй, ціле!.. (Кроп., IV, 1959, 94); — Правда, хлопці? Гайда на станцію! Самі притарабанимо казан! (Мик., II, 1957, 565).

◊ Притараба́нить нете́ча кого — уживається для вираження незадоволення з приводу появи когось небажаного. — Де ті в лихої години базари, а їх щовечора притарабанить сюди нетеча (Вас., І, 1959, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 57.