ПРИСІ́ШОК, шка, ч.

1. розм. Дерев’яна підпірка. На його плечі знову навалились незміряна велич і краса довколишньої природи і жалюгідна мізерія життя людського: похилені, підперті присішками хати з чорними стріхами, порослими зеленим мохом (Кол., Терен.., 1959, 107).

2. заст. Стовпчик з розвилкою на кінці, в яку вкладають горизонтальну деревину (перев. при спорудженні клуні, сарая, повітки тощо). В клуні пахло сіном.. З присішків над током понахилялися трудові селянські боги в запавутинених рамках (Мушк., Чорний хліб, 1960, 77).

3. тільки мн., заст. Стремена. То теє промовляв [Голота], На присішках став, Без міри пороху підсипає, Татарину гостинця у груди посилає (Укр.. думи.., 1955, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 20.