ПРИ́СУД, у, ч.

1. Ухвала суду про винність або невинність підсудного; вирок. Суд читає присуд: пустити на волю Андрія Тищенка, а Лукію Коломійцеву заслати на Сибір (Гр., І, 1963, 401); Суддя читає швидко, але виразно. В залі стояла цілковита тиша, тут були лише ті, кого по-справжньому хвилювала доля підсудних, хвилювало кожне слово присуду (Дор., Не повтори.., 1968, 263); Військовий в офіцерському плащі без відзнак став на підвищення й голосно відчеканив присуд військового трибуналу (Вільде, Сестри.., 1958, 31); * Образно. Він лишився в шлюпці сам. Один як палець. А вгорі пекуче сонце вершило над ним свій невблаганний присуд (Кучер, Голод, 1961, 308); Для мене це присуд одвічної долі — Кохать твої кучері з доброї волі (Крим., Вибр., 1965, . 285); * У порівн. Як останній присуд, пролунали постріли двох гармат від штабу Косінського (Ле, Наливайко, 1957, 98); // Чиє-небудь рішення про покарання когось. До мундира його пришпилено записку: «Зрадник Кобильський розстріляний за присудом губкому Комуністичної партії (більшовиків). Присуд виконав Петерс» (Бурл., М. Гонта, 1959, 202); Він бачив, як вели злодія, як курінний оголосив йому свій присуд (Добр., Очак, розмир, 1965, 69).

2. кого, чий, який, перен. Категоричне судження про що-небудь, оцінка чогось, авторитетна думка про щось. [Василь (до друзів):] Від того чи іншого вашого присуду мала залежати дальша моя діяльність, її напрямок (Сам., II, 1958, 102); [Річард (до Антоніо):] Не знаєте, як дорогий для мене і присуд ваш, і кожне ваше слово! (Л. Укр., III, 1952, 116); Крайнюк притих, наче зів’яв, але сторожко дослухається, жде присуду, який йому зараз винесе лікар Заброда (Кучер, Голод, 1961, 172); Гоголь уже скінчив читати. Склав акуратно свої записи й стурбовано поглядав на Пушкіна. Настала вирішальна хвилина: який буде присуд Пушкіна? (Полт., Повість.., 1960, 601); Літературознавчу оцінку не можна вважати остаточним присудом, який прийдешнім поколінням лишень доведеться повторювати: вона максимальною мірою прагне об’єктивності, неминуче залишаючись в певних межах суб’єктивного (Рад. літ-во, 11, 1971, 30).

Оголо́шувати (вино́сити і т. ін.) при́суд — категорично оцінювати кого-, що-небудь. У поемі «Смерть Гамлета» Бажан виступає войовничим партійним художником, що спирається на точне знання закономірностей суспільного розвитку. Він оголошує нещадний присуд всяким теорійкам про «надкласовість» інтелігенції (Іст. укр. літ., II, 1956, 126); Не просто спостерігає [письменник] і реально відбиває життя, а виносить над ним свій присуд, дає свою оцінку подіям і героям (Рад. літ-во, 3, 1957, 118); То́ном [суво́рого] при́суду — дуже категорично. — Вам доведеться вдатися до нашого командування, — тоном суворого присуду мовила Марія. — Можливо ваше каяття візьмуть до уваги (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 163).

3. Рішення якого-небудь органу; ухвала. — Ми, князю, не винні, що була така воля й присуд високого сейму. Ми не маємо права зрікатися його присуду.., — промовив князь Домінік (Н.-Лев., VII, 1966, 229); Тарас наче бачить натовп народу на площі; от вийшли єзуїти ченці, читають присуд Ватікану (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 340); // також у сполуч. із сл. громада, народ, народний і т. ін. Постанова більшості певного колективу. [Річард:] А в чім, по-вашому, громадська воля? [Кембль:] А в тім, що ні король, ні парламент ламать не сміє присуду громади (Л. Укр., III, 1952, 26).

4. рідко. Те саме, що прису́дження. Софія Федорівна пише, що товариство згоджується.. заснувати жюрі задля присуду премії (Мирний, V, 1955, 425).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 51.