ПРИСПІ́ШУВАТИ, ую, уєш і ПРИСПІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИСПІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., діал.

1. перех. Прискорювати. Ось вона ніби не замічає мене і йде далі проти мене. В мені спалахнуло гнівом, і я приспішував ходу (Коб., III, 1956, 26); Тюрки не приспішали справи з чужинцем; вони ніби намагались якнайдовше протягнути цей приємний випадок побалакати про всякі новини (Досв., Гюлле, 1961, 43); Здалека побачивши, що всі на нього звертають увагу, приспішив [Дробницький] ходу (Гжицький, У світ.., 1960, 164).

Приспі́шувати (приспіша́ти, приспіши́ти) крок (кро́ки, кро́ку) — те саме, що Приско́рювати (приско́рити) крок (кро́ки) (див. приско́рювати). Він приспішує кроку. Коли вона пішла, то можна ще дігнати її (Фр., VII, 1951, 237); Боязко на боки Все зиркає [дівчинка] та приспішае кроки (Мисик, Верховіття, 1963, 74); На Вадима Успенського почали підозріло озиратися. Він розгубився ще більше і приспішив кроки (Панч, В дорозі, 1959, 56).

2. неперех. Поспішати. — Ох, лихо!.. — промовив Федір і придав ходи. Марина за ним приспішала (Мирний, IV, 1955, 224); — Глядіть, Танасію, аби ми не розбраталися! Майтеся гаразд! — крикнув [Іван] досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (Круш., Буденний хліб.., 1960, 222).

3. перех. і без додатка. Підганяти. Світом пані послала по управляющого [управителя], а як він не схотів іти, сама побігла й приспішала його, щоб швидше поїхав (Дн. Чайка, Тв., 1960, 67); — Ну? Що ж далі? — схвильовано приспішала вона (Тулуб, Людолови, І, 1957, 70); Після обіду.. помічник Носенка пропік своїми.. очима ув’язнених, покликав матір.. — Давай, давай, розкланялась! — приспішає тюремник (Збан., Єдина, 1959, 393).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 32.