ПРИ́СКАТИ, аю, аєш, недок., ПРИ́СНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех., чим. і без додатка. Розсипати, розкидати щось дрібними шматочками, частинками. Огонь жваво захоплював полінця, гудів і прискав малими, вугликами (Кобр., Вибр., 1954, 28); Аж ось, здається, наче хтось приснув! З-за гори скакнула невеличка іскорка серед рожевого сяйва й довгою промінястою стрілою перетяла увесь степ (Мирний, IV, 1955, 308); // Швидко розлітатися на всі боки, розсипаючись дрібними шматочками, частинками. Я дуже боявся тих іскор, та проте страх любив дивитися, як вони, мов рій огнистих чмелів, вилітали з-під батькового молота і прискали на всі боки (Фр., IV, 1950, 120); Каміння з-під його ніг прискає на всі боки (Козл., Пов. і опов., 1949, 62); Його обличчя вкрилося синіми дрібними цяточками і шрамами. Це від дрібних шматочків твердого вугілля.. Як довбав [Матвій] його, то воно прискало в обличчя, калічило до крові і залишало по собі сині вічні сліди (Ірчан, II, 1958, 261); Вона стала гострити його [свердло] на наждачному верстаті. Приснули струмком зірочки іскор (Донч., VI, 1957, 162); * Образно. Очі комісарові так і прискають лукавими іскринками, а вуста вигинаються вдоволеною посмішкою (Збан., Сеспель.., 1961, 46).
2. неперех., чим і без додатка. Розсипати, розкидати бризки рідини; бризкати. В тім місці шаліла тепер люта хвиля, розбиваючись о зубці скали і прискаючи далеко срібною піною (Фр., VI, 1951, 131); // Розмовляючи, розкидати бризки слини. Старий сердився. Він говорив скоро та прискав слиною, наче сукно мочив (Коцюб., І, 1955, 33); // Бурхливо текти, струменіти, розлітаючись бризками (про рідину). Насті здається, що не дерева стоять навкруги і ронять у повітрі вогняно-малинові пелюстки, а прискають у небо водограї крові, яка незабаром проллється в поході (Тулуб, Людолови, II, 1957, 460); Дзвінко прискає і дзюрчить запашне запінене молоко у дерев’яні та алюмінієві цеберка… (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 371); * Образно. Анюта помітила, як приснув вишневий сік на Сашині щоки (Донч., II, 1956, 113).
3. перех. і неперех., чим. Обдавати дрібними краплями, бризками якоїсь рідини кого-, що-небудь. Тут бачив хлопець.. як возниці [візниці] борються або прискають водою й лякають дівчат (Вовчок, І, 1955, 296); Тим часом дід Оникій нарвав пучок зілля, вмочив у відро, бризкав на бджоли, прискав водою з рота й заганяв до улика (Н.-Лев., IV, 1956, 148); [Текля:] Вже мати що не робила: і свяченою водою мене прискала і переполох виливала (Кроп., І, 1958, 411).
4. неперех., перен. Дуже сердитися, гніватися, не стримуючи себе; спалахувати гнівом. Ротмістр усе ще стрибав і прискав перед Веригою, обсипаючи його лайкою (Панч, Гомон. Україна, 1954, 31); Соломія прискала, злилася, не знати на що би наважилася, так Саливон, добре знаючи жінчину вдачу, ..грізно напустився на неї, щоб прикусила язика (Горд., Дівчина.., 1954, 276); — Коли було часом дуже розсердиться [начальник], то присне ніби приском, наче його хтось кинув на гарячу сковороду (Н.-Лев., IV, 1956, 313).
5. неперех. Переривчасто випускати повітря через рот; пирхати. Микола вхопив кварту й пожбурив нею на шинкаря. Горілка потекла йому по лиці й по бороді. Шинкар прискав, як кіт, понюхавши перцю (Н.-Лев., II, 1956, 260); Захлинувся [біс], чхнув і приснув, Тричі закрутився (Г.-Арт., Байки.., 1958, 73); // З шумом випускати повітря через ніздрі (перев. про коней). Біля ганку прискали осідлані коні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 107); Коні парували, прискаючи ніздрями. Колеса вже не грузли в піску (Ле, Ю. Кудря, 1956, , 241); // Не стримавшись, раптово прориватися сміхом. Хтось із наших прискає в кутку зо сміху (Збан., Єдина, 1959, 224); Петро Олександрович, як завжди, намагався бути стриманим. Однак.. не довго міг витримати. Прискав з реготу, виймав з кишені фуляр, акуратно озгортав і витирав сльози з очей (Полт., Повість.., 1960, 540); Дехто з молоді приснув, затуляючись долонею (Л. Укр., III, 1952, 672).
6. тільки док., неперех., рідко. Швидко і спритно вистрибнути, вибігти звідки-небудь. Аж сеє бісеня Як хоче скочить, то аж в землю присідає Та й присне разом відтіля! (Греб., І, 1957, 80); Ну, я й пущу тебе [зайцю]: так як стріла. Приснеш ти з рук моїх прудко на волю (Щог., Поезії, 1958, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 21.