ПРИРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до прирозумі́ти. «Не треба листів..!» — хотів був гукнути Микола Павлович їй услід, але цікавість перечитати хитро прирозумілу принаду переважила, і він стримав себе (Л. Янов., І, 1959, 375).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 11.