ПРИПЛЮ́СНУТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до приплю́снути. Улянка встигла розглядіти кострубаті віхті брів, приплюснуті до шибки (Донч., IV, 1957, 45); — Даниле, це ти? — Я, брате, — чує схвильований шепіт, бачить приплюснуте шибкою обличчя, яке зовсім не нагадує того Данила, яким так гордились вони (Стельмах, II, 1962, 71); В траві, приплюснутій до землі, лежав знайомий снайперський плащ (Кучер, Чорноморці, 1956, 198).

2. у знач. прикм. Який має форму чогось стиснутого з боків або придавленого зверху. Його приплюснута поголена голова, присмалена сонцем, витикалася між вантажами, як мідний казанок (Баш, Вибр., 1948, 94); За приплюснутим гратчастим вікном нашої камери-льоху чути, як іде дощ (Кол., На фронті.., 1959, 110); — Ну, як він? — з опаскою питається Марійка. — Красень! Батькова дитина! А носик, як точений! — відповідає Мірошниченко, і Марійка полегшено зітхає, бо все їй здавалось, чи не занадто приплюснуті ніздрі в синка (Стельмах, II, 1962, 249); // Низький, приземкуватий (про будинок); // Який не здіймається високо над поверхнею, не відзначається високими будівлями (про місто, село і т. ін.). Внизу, причаївшись над ставком, лежав приплюснутий до землі Шаргород (Панч, II, 1956, 63); Навколо неясно окреслювались приплюснуті клапті села, обведені сивою імлою дерева (Стельмах, Хліб.., 1959, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 713.