ПРИПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПЛИВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. припли́в, вла́, вло́; ПРИПЛИСТИ́, иву́, иве́ш; мин. ч. припли́в, ила́, ило́; док.

1. Рухаючись у воді, підпливати до чого-небудь. До берега частенько фіприпливала [щука] І щиро куманька свого Карасиками шанувала (Гл., Вибр., 1957, 141); Лебідь приплив до них і почав пірнати в воду (Н.-Лев., III, 1956, 290); // Переміщаючись по воді, прибувати куди-небудь (про транспортні засоби). І в Рим галера прицілила (Шевч., II, 1953, 275); — Коли та дараба припливе, — будемо просити, аби дали нам керму (Хотк., II, 1966, 396); // Прибувати водним транспортом куди-небудь. Сидить багач коло моря, Сумно поглядає. Припливають, відпливають, Та все чужі люде, А Івася нема (Рудан., Тв., 1959, 100); Позавчора я розказувала йому, як я злякалась тоді, як він приплив човном.. до нашого города… (Н.-Лев., III, 1956, 340); — Орел, а не козак! — каже знов Василь Невольник. — Що, якби таких друзяк припливло хоч дві чайки до Кермана, як я пропадав там у неволі? (П. Куліш, Вибр., 1969, 51); // Приноситися течією. До нашого берега ніщо добре не припливе (Укр.. присл.., 1963, 19); * Образно. Прийшла весна тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятого року. Прилетіла, як щаслива доля, припливла веселими, бурними потоками і розлилася по всій Україні (Довж., І, 1958, 173); // перен. Повільно, плавно підходити до кого-, чого-небудь. Вони усе прискорювали темп, вабили один одного руками й очима, припливали й одпливали, солодко омлівали, зручним рухом ухилялись з обіймів і знов гойдались у танці, як чорні лебеді на хвилях (Коцюб., І, 1955, 376).

◊ Припливти́ до рук чиїх — стати чиєюсь власністю. Він, помовчавши, спитав, чи не зустрічала того чолов’ягу із запорозькою люлькою.. Тож, відповідаючи на запитання, підкреслила [Флора], що він має цими днями зайти до них.. — Я ж казав, що люлька таки припливе до моїх рук (Коцюба, Нові береги, 1959, 140).

2. Прибувати відчутно у якусь частину тіла (про кров). — Чому ви хочете вступити до монастиря? Що спонукало вас до цього поважного наміру? — Кров припливає до голови. Запитання сестри здається їй непристойним (Вільде, Сестри.., 1958, 428); Мишуню охопили могутні почуття, не втілювані доки що в слова, кров відринула від обличчя, знову припливла, вуха стали горіти (Ю. Янов., II, 1954, 139); // Виступати (про сльози). — Таж ніхто мене не силує, мати правду кажуть, — і знову їй чогось сльози до очей приплили (Л. Укр., III, 1952, 737); // Приходити у великій кількості, натовпом куди-небудь. Калинович стояв серед того хаосу, мов неживий, заплесканий хвилями людей, що припливали й відпливали (Фр., VI, 1951, 157); На похорон припливла така навала людей, утворилася така тіснява, що Орест, якому здавалося, що він стоїть осторонь, опинився серед самої гущі (Вільде, Сестри.., 1958, 172); // у сполуч. із сл. сила. Збільшуватися, наростати. Пам’ятаю, що з кожним днем я бадьорішав, невідомо звідки припливали сили і кидали мене на ворога з потроєним запалом (Епік, Тв., 1958, 378); // перен., у сполуч. із сл. щастя. З’являтися. — І приплило ж таке несподіване щастя… Сказано: як багатство, то й щастя! (Мирний, II, 1954, 255); // перен. Поставати в свідомості (про думки). Вночі не спалося Галабану.. Думи за думами припливали й відпливали (Томч., Закарп. опов., 1953, 230); «Коли Федір стомиться, тоді переходити в наступ», — вирішив він. Ця думка припливла йому до голови під час обіду (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 63).

Приплива́ти (припливти́) на ду́мку (до голови́) — поставати в свідомості, з’являтися в думках. [Казибрід:] Тобі що до голови приплило? Іди геть! Не дурій! (Фр., IX, 1952, 80); Під час роздум’я бува діти Мені на думку припливуть (Манж., Тв., 1955, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 711.