ПРИПИ́ТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИПИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм. 1. Розпитуючи, напрошуватися на що-небудь. [Мати:] Знайду собі невістку в поміч. Там є одна вдовиця — моторненька — сама припитувалась через люди, то я казала, що аби Лукаш був не від того… (Л. Укр., III, 1952, 232).

2. до кого. Заводячи розмову, приставати до якогось товариства. Одразу розчервонілася [Текля] від першої чарки, до сусідок по столу припиталася, почала їм щось оповідати про своє життя (Кучер, Трудна любов, 1960, 170); * Образно. Читання на веранді пливло, мов той струмок, метелики дзвеніли об скло, море безугавно припитувалось до німих скель (Дн. Чайка, Тв., 1960, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 708.