ПРИПА́РКА, и, ж.

1. Лікувальна процедура, що полягає в прикладанні до тіла чого-небудь гарячого, перев. вогкого. Припарки застосовують при місцевих запальних процесах (Заг. догляд за хворими, 1957, 148); Одвідуючи аул, фельдшер Істомін дізнався про хворобу Жайсака і сам зайшов до нього, оглянув руку і плече, помастив йодом, зробив масаж і схвалив припарку з гарячого піску (Тулуб, В степу.., 1964, 321); // Ліки, що використовуються при такій процедурі. Навчали їх, крім догляду за хворими, «пускати кров, перев’язувати рани, варити.. припарки і застосовувати їх» (Матеріали.. охор. здоров’я.., 1957, 45); * Образно. Проклята горілочка, диявольський напиток, чортів збитень, гаспидова душепарка, анахтемська припарка! (Кв.-Осн., VI, 1957, 679).

2. перен., ірон. Тілесне покарання різками, киями. — А вам, Олимпські зубоскалки, Моргухи, дзиги, фиглярки, Березової дам припарки, Що довго буде вам втямки… (Котл., І, 1952, 242); Інший давно б уже зваливсь із ніг, а Кирило Тур видержав усі чотири киї, не покривившись.. — Добре, — каже, — парять у нас у січовій лазні, нічого сказати! Після такої припарки не заболять уже ні плечі, ні поясниця (П. Куліш, Вибр., 1969, 146); // Бій із значними втратами. — З десяток їм таких припарок, і фриц засопе, — сказав хтось із бійців (Збан., Т. Шашло, 1949, 9); // Дошкульні докори, зауваження. [Загребельний (збентежено):] Даремно, сестро, з докорів починаєш. Сьогодні в тебе радість і в мене день щасливий.. Отож нині обійдемось без припарки (Стельмах, Зол. метелиця, 1955, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 700.