ПРИПА́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до припа́сти 1-6, 11. Сніг був зверху пухкий, щойно припалий, а під ним — тверда скоринка насту (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 744); Багнистою вулицею йшов мужик, ..цупкі, порепані й припалі землею руки, грубі, як пеньки, ноги (Коцюб., І, 1955, 309); Вагонетки, лебідка, ..які Поліна бачила щодня тільки в русі, зараз, припалі інеєм, спали холодним сном (Хор., Місто.., 1962, 6); Спираючись на ціпок, у кареті сидить людина вже похилого віку. Широке, смагле лице, пишні вуса, припалі сивиною (Літ. Укр., 13.VI 1969, 1); * Образно. Раптом отворилися двері низенької, припалої до землі ковальської кузні й бухнуло ще жевріючим вогнем (Кобр., Вибр., 1954, 174); Вони обидва, не перемовившись і словом, почували подих весни, що оживлювала їхні задубілі чуття, припалі порохом дрібненьких турбот (Досв., Вибр., 1959, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 699.